ІТАЛІЙСЬКИЙ ВЕКТОР ПОЛІТИКИ США У ПЕРІОД ПРЕЗИДЕНТСТВА ДЖОНА КЕННЕДІ

DOI 10.17721/2521-1706.2023.16.6

Михайло Самофатов

аспірант факультету історії та філософії, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, м. Одеса, Україна
ORCID logo https://orcid.org/0000-0002-1519-371X

Анотація. Стаття присвячена змінам у зовнішній політиці США щодо Італії за часів президентства Джона Кеннеді (1961–1963 рр.). У дослідженні розглядається два основні аспекти американсько-італійських відносин зазначеного періоду: формування італійських урядів на основі лівоцентристської коаліції, а також взаємини (відносини, взаємини) у енергетичній сфері. Особлива увага приділяється персоніфікації зовнішньої політики та використанню американсько-італійських каналів зв’язку поза межами посольства США в Римі. Метою статті є комплексне дослідження італійського вектору політики США за часів президенства Джона Кеннеді.

Методологія дослідження ґрунтується на історико-генетичному та описовому методах, критичному аналізі джерел, а також на методах дослідження історії міжнародних відносин. Це дозволило виділити італійський вектор зовнішньої політики США та помістити його у загальний контекст міжнародної політики часів «холодної війни».

Наукова новизна дослідження полягає у систематизації зовнішньої політики США щодо Італії у європейському контексті із залученням джерел та літератури, що раніше не використовувалася в українській історіографії.

Висновки. Зовнішня політика США щодо Італії за часів президентства Дж. Кеннеді концентрувалася навколо проблеми забезпечення політичної стабільності урядів Італії, а також незмінності євроатлантичного курсу країни. Визначальною характеристикою цієї політики був акцент на підтриманні демократичних засад внутрішньої політики Італії, забезпечення електоральної підтримки італійського населення, а також підтримці з боку католицької церкви. Нове бачення моделі стосунків з Європою, запропоноване Президентом США, дозволило провести вчасне оновлення італійського вектору політики, а також запропонувати нову політичну модель для інших країн Західної Європи. Відсутність таких змін могла би призвести до зменшення підтримки прозахідних політичних сил населенням, а також зростанням антиамериканських настроїв серед європейського населення. Кульмінацією італійської політики Дж. Кеннеді став візит до Риму та Ватикану в рамках європейського турне 1963 р., яке забезпечило публічну підтримку його політиці та сприяло покращенню іміджу США в Європі. Таким чином, італійський вектор політики США за часів президенства Дж. Кеннеді був невід’ємною складовою його загальноєвропейської політики та корелював з проблемою єдності Європи в рамках ЄЕС та НАТО.

Ключові слова: США, Італія, Ватикан, зовнішньополітичний курс США, Дж. Кеннеді, Європа, «холодна війна».

Надійшла до редколегії: 18.05.2023

Завантажити

References:

  1. Samofatov, M. (2022). An Unexpected Alliance: US Policy on Center-Left Coalition Formation in Italy. Paper of Faculty of History, 3, 131–145. http://surl.li/nflxk. [In Ukrainian].
  2. Bagnato, B. (2003). Prove di Ostpolitik: politica ed economia nella strategia italiana verso l’Unione Sovietica (1958–1963). Firenze: Leo S. Olschki editore. http://surl.li/nflxr. [In Italian].
  3. Bello, F. (2020). Diplomazia culturale e guerra fredda. Bologna: Il Mulino. [In Italian].
  4. Colarizi, S. (2007). Storia politica della Repubblica. 1943–2006. Partiti, movimenti e istituzioni. Roma – Bari: Laterza. [In Italian].
  5. Ginsborg, P. (1989) Storia d’Italia dal dopoguerra a oggi. Torino: Einaudi. [In Italian].
  6. LaFantasie, G. (Ed.). (1993). FRUS (Foreign Relations of United States), 1958–1960: Vol. VII, Part 2: Western Europe. Washington: United States Government Printing Office. http://surl.li/nflyg. [In English].
  7. Sampson, Ch. & Miller, J. (Eds.). (1994). FRUS (Foreign Relations of United States), 1961–1963: Vol. XIII. Western Europe and Canada. Washington: United States Government Printing Office. http://surl.li/nflyy. [In English].
  8. Oddo, G. & Antoniani, R. (2022). L’Italia nel petrolio: Mattei, Cefis, Pasolini e il sogno infranto dell’indipendenza energetica. Milano: Feltrinelli. [In Italian].
  9. Mammarella, G. (2012). L’Italia contemporanea. 1943–2011. Bologna: Il Mulino. [In Italian].
  10. Miller, J. (1986). The United States and Italy, 1940–1950. Chapel Hill: University of North Carolina Press. [In English].
  11. Morbi, Ch. (2018). Domestic Political Culture and US – Italian Relations in the Early Cold War: thesis for the degree of Doctor of Philosophy. Birmingham: University of Birmingham Research Archive. http://surl.li/nflzg. [In English].
  12. Nuti, L. (2010). A delicate balancing act: The place of Western Europe in JFK’s foreign policy. Journal of Transatlantic Studies, 3 (8), 236–246. http://surl.li/nfmaa. [In English].
  13. Nuti L. (1999). Gli Stati Uniti e l’apertura a sinistra. Roma – Bari: Laterza. [In Italian].
  14. Platt, A. & Leonardi, R. (1978). American Foreign Policy and the Postwar Italian Left. Political Science Quarterly, 2(93), 197–215. http://surl.li/nfmaj. [In English].
  15. Pope John XXIII. (1963). Pacem in Terris: Encyclical of Pope John XXIII on establishing universal peace in truth, justice, charity, and liberty. The Holy See. http://surl.li/nfmaq. [In English].
  16. Segreto, L. (1996). Gli investimenti americani in Italia (1945–1963). Studi Storici, 1 (37), 273–316. http://surl.li/nfmbc. [In Italian].
  17. Schlesinger, A. Jr. (1965). A Thousand Days: John F. Kennedy in the White House. Houghton Mifflin Company. http://surl.li/nfmbo. [In English].